Бронедрезину Д-37 з баштою Д-38 було розроблено в СРСР в 1932 р. Вона призначалась для охорони залізничних шляхів, а також як засіб розвідки бронепоїздів та мотоброневагонів. У Д-37 був несучий бронекорпус, зварений з 6 - 12 мм броньових листів. В середині нього,
знизу розміщувалась ходова та силова установка (двигун “Форд” - 40 к. с.), а у верхній частині розташовувалось озброєння та укладка.
Екіпаж - 6 чоловік. Вона могла рухатись з однаковою швидкістю вперед та назад. Озброєння складалось з 76 мм гармати зр. 1927 р., одного баштового та двох бортових в кульових опорах кулеметів ДТ, а також підйомної зпареної зенитної установки кулеметів “Максим”,
розміщеної в задній частині корпусу та закритій двоствірчатим люком (при стрільбі люк відкидувався та кулемети піднімалися догори). 
В серійне виробництво ця машина не була запущена, але її конструкція стала основою для створення більш досконалої бронедрезини ДТ-45.

Armored self-propelled railroad car D-37 with D-38 turret was developed in USSR in 1932. It was designed for railroad tracks protection as well as scout car for armored trains. D-37 had unibody welded from 6-12 mm armored plates. 40 h.p. Ford engine was located in the lower part
while armament was located at the top. It was manned by 6 troops.  D-37 was able to move with the same speed forward as well as backwards.
Armament consisted of 76mm (1927) gun and two side machine guns (DT). Anti-aircraft weapon station with twin  'Maxim' machine guns was fitted in the rear of the compartment closed by two-part hatch. The hatch was opened for combat and station was raised up. It was never entered production but served as a base for more advanced armored car  DT-45.